Шаблі XVII ст. в Bannerlord

 

Вариант статьи на русском языке

Підходячи до написання цього тексту, в мене виникло питання, а власне про що саме і як краще розказувати. Для того щоб бути корисною для розробників ігор та 3D художників, стаття, з одного боку, має містити базові знання про конструкцію, декор, історію розвитку та географію застосування. А з іншого боку, вона повинна бути необтяжливою на деталі й варіації, та рішуче відрізати «зайвий» матеріал. Тому цей текст можна розглядати не як історію шабель Східної Європи XVII ст., а скоріш її оптимізацію під потреби ігрової спільноти. Але навіть і в такому вигляді, він вийшов дещо завеликим та розлогим. Вибачайте але, як на мене, зменшувати далі не має сенсу. А виокремлення більш чіткого ТЗ для моделей – це вже наступний крок, що повинен бути зроблений всередині модоробського ком’юніті.  
Також варто зауважити, що розділення елементів шаблі на окремі типи є виключно авторським баченням і у більшості випадків не базується на відомих наукових дослідженнях. Це досить вільна і часто неповна класифікація, яку не варто переносити в інші сфери.  
І наприкінці маю сказати, що, на мою думку, навряд матеріал викладений у цьому дописі буде колись реалізований у повній мірі та якості, оскільки це потребує виконання значного об’єму роботи по створенню моделей та текстур, що не завжди виправдано, особливо коли гра потребує спрощені моделі. А тому я лише сподіваюсь, що він буде корисним всім хто цікавиться цим періодом, бажає розширити свої знання в темі і тим хто планує створювати історично правильні моделі шабель для різних потреб.

***

Термінологія

Для початку, для того щоб ми зрозуміли один одного, давайте домовимось щодо термінів які ми будемо надалі використовувати. На малюнку (Мал. 1) наочно представлені елементи шабель, які ми далі будемо обговорювати. Є кілька елементів відсутніх на малюнку: перше, це металеве устя піхов (13), яке часто на шаблі-чечузі, малюнок якої тут використано, було відсутнє; друге, це доли – поздовжні борозни в штабі, призначені для зменшення ваги та підвищення міцності клинка.
Також треба зауважити, що багатьом зручніше використовувати деякі терміни які є не є усталеними, але цілком зрозумілі для гравців та художників. Наприклад, «навершя руків’я» в літературі називають «верхів’ям» або «голівкою». Також ми часто використовуємо термін «лезо» у ширшому розумінні «клинка» загалом, а не тільки її загостреної частини.
При створенні моделей, на мою думку, практичніше використовувати наступні форми перетину клинка: трикутний (18), п’ятигранний (19) та Т-подібний перетин (20). Звісно, форм перетинів було більше, але, як на мене, при побудові моделей клинків практичніше зменшити їх кількість до до цих трьох. Ці перетини можна назвати базовими, оскільки додавання долів створює нові їх варіації. Єлмань (зворотня заточка) може бути як органічним продовженням обуху і утворюватись за рахунок заточки фрагменту біля вістря (21), так і окремо виділеним окремим конструктивним елементом (22). Також можна виділити проміжний варіант в якому єлмань витягується за рахунок ковальської обробки обуху, в результаті чого вона дещо піднімається над обухом.

Мал. 1. 1 – клинок (штаба); 2 – єлмань; 3 – вістря; 4 – обух; 5 – лезо; 6 – руків’я; 7 – перехрестя (гарда); 8 – обкладки руків’я; 9 – верхів’я (голівка); 10 – піхви; 11 – обоймиці; 12 – наконечник; 13 – устя (на цьому прикладі вони відсутні); 14 – вертикальні відростки перехрестя; 15 – основа перехрестя; 16 – дужка; 17 – палюх; 18 – трикутний перетини клинка; 19 – п’ятигранний перетин клинка; 20 – Т-подібний перетин клинка; 21 – єлмань що не виступає за межі обуху; 22 – конструктивно виділена єлмань.

***

Крафтова система

Темою яку варто відразу підняти на початку – це ігрова крафтова система, що стала однією із важливих складових Bannerlord. Вона дозволяє створювати, комбінуючи елементи оправи та клинків, ігрову зброю під смак гравця. В контексті нашої теми, крафт варто згадати із двох причин: виробничий ланцюжок та взаємозв’язок складових частин зброї.
У випадку історичного моду виробничий ланцюжок потребує кардинального перегляду і повинен виглядати наступним чином (Мал. 2) (вугілля та скорочені виробничі ланцюжки для високих рівнів ковальства не вказані).

Мал. 2. Виробничий ланцюжок для кузні.

Базова сировина – «Залізна руда», що являє собою збагачені оксидом заліза гранули, які через плавку в горні, перетворюють на крицю – напівфабрикат забруднену шлаками та домішками. В результаті проковки із флюсом із криці видавлюють домішки, отримуючи брусок заліза. Подальша проковка та насичення заліза вуглецем дає нам сталь. Підвищення рівня ковальства може стискати деякі проміжні ланки. Зокрема, якісна плавка може дати поряд із крицею певну кількість чистого заліза, а проковка криці одночасно із насиченням її вуглецем дасть на виході вже сталь. Дамаська сталь та Булат є просунутими матеріалами для виготовлення високоякісної зброї. Булат – складний сплав заліза та вуглецю, із вмістом вуглецю більше ніж у сталі. Свої видатні властивості він отримав за рахунок складної кристалічної структури металу, що утворюється при кристалізації рідкого розплаву. Злиток булату має наступний вигляд після плавки та дає такий малюнок на поверхні готового виробу (Мал. 3) [16, а - 65, б - 5].

Мал. 3. Злиток Булату (а) та текстура поверхні булатного леза (б).

Дамаська сталь, яка по суті є композитом із кількох сталей із різним вмістом вуглецю, має характерний візерунок, малюнок якого залежить від нюансів обробки – послідовності зварювання та згинання сталевого пакету (Мал. 4) [16]. По великому рахунку, кожна світла та темна зона є наочним відображенням розташування шарів із різним вмістом вуглецю. А звичний нам виразний візерунок дамаська сталь отримує при протравлюванні поверхні, коли одна із сталей протравлюється трохи швидше за іншу, що утворює помітний візуальний контраст між ними. Тут хотілося б зауважити, що в умовах гри, реалізовувати реальні текстури булату та дамаску не має жодного сенсу – простої текстури полірованого металу з відповідним описом буде достатньо. Все одно всі ці текстури досить дрібні і гарно видні лише при близькому огляді поверхні.

Мал. 4. Текстура поверхні клинка із дамаської сталі.

У грі, при підготовці іконок матеріалів, правильніше надати Булату форму круглого опуклого злитку, а Дамаську сталь подавати як брусок. Так само Залізо і Сталь теж варто подавати у вигляді брусків. Збагачена Залізна руда по суті являє собою мілкі гранули, які практичніше зобразити кошиком із сипучим вмістом.
Для виготовлення зброї практичніше використовується лише «Сталь», «Дамаську сталь» та «Булат». Відповідно зброя до 4 класу включно буде сталевою, а 5 та 6 класів дамаською та булатною відповідно. Для виготовлення елементів оправи використовується сталь, або сторонні матеріали (срібло, бронза, шкіра та дерево) які винесені за межі виробничих ланцюжків і рахуються як такі, що «купуються» за ігрову валюту в момент створення зброї.
По суті чисте «Залізо» також використовувалось, але або для створення простих і грубих предметів (рала наприклад), або у комбінації із якісними сталевими накладками. І тут вже ми підходимо до теми лез із наварними робочими поверхнями, що цілком можна реалізувати, наприклад, серед сокир. Але для довгоклинкової зброї XVII ст. є лише три вищезгадані матеріали.
Питання взаємозв’язків між частинами зброї є другою причиною по якій крафтову систему необхідно змінювати, принаймні для модів на XVII ст. По-перше, великою проблемою є те, що дизайн оправи піхов залежить виключно від вибраного гравцем леза. Це важливий фактор для шабель, оскільки оправа піхов разом із перехрестям та руків’ям створюють єдиний стилістично єдиний комплекс. Шабля із бронзовим перехрестям має бронзову оправу на руків’ї та піхвах, а до сталевого перехрестя йде сталева оправа, стилістика прикрас на піхвах та руків’ї теж повинна бути схожа. Як на мене, ця проблема може бути вирішена через введення до переліку шабельних лез ряду дублів із різними варіантами піхов, а також певне спрощення дизайну оправ, щоб вгодити максимальній кількості варіантів поєднань.
По-друге, існуюча система крафту передбачає вільний вибір навершя руків’я, але специфіка шабельних руків’їв полягає в тому, що поєднання руків’я разом із навершям є нерозривним. По суті більшість руків’їв мають свою специфічну геометрію і підлаштовані під певні навершя, а ряд шабель взагалі їх не мають. Тому необхідно об’єднати руків’я та навершя разом і подавати їх я цілісний блок. Таким чином при крафті шабель гравець буде маніпулювати лише трьома змінними: лезом, перехрестям та руків’ям. Або створити взаємозв’язки між певними типами руків’їв та певними навершями які можуть поєднуватись між собою, а інші в цей час будуть недоступними для вибору.
Наразі в грі існує механізм який змінює характеристики при переборі окремих елементів при крафті. Але яка його логіка роботи – поки мені це невідомо. Тут можлива прив’язка певних лез (із піхвами певного дизайну) до руків’їв певного типу (матеріал та дизайн). Тобто стимулювати гравців високими характеристиками крафтової зброї вибирати «правильні» комбінації.
Мені важко оцінити який із цих варіантів має більші шанси на реалізацію, оскільки я не знаю програмні механізми які використані у грі, а тому наводжу їх усі.

***

Технології та приклади оздоблення

Стосовно технологій оздоблення клинків (та часто і інших сталевих частин оправи) шабель то тут ми розглядаємо три основних підходи – врізне таушування, поверхневе таушування [15] та гравіювання. Перша техніка, це безпосередньо інкрустація, тобто вбивання дорогоцінного металу у візерунок, вирізаний штихелем на сталевому предметі на глибину 1-1.5 мм. Метал вбивається врівень з фоном, після чого вся поверхня предмета полірується, але інколи метал залишають вище фону, що створює рельєфний малюнок (Мал. 6). У історичних документах, наприклад в Інвентарях Збройової палати Кремля, ця техніка асоціюється із словом «врезано» – «врезано золото тыквою с ...» [12].
Інший тип – набивне або поверхневе таушування. На сталеву поверхню наносять густу насічку (поверхня стає схожа на поверхню напилка) на яку набивають поволоку із дорогоцінного металу (Мал. 5) [а - 57, б - 66]. Така технологія значно простіша за врізне таушування, але візерунок нанесений таким чином легше стирається та пошкоджується, що можна побачити навіть на наведених прикладах. У історичних документах ця техніка асоціюється з термінами «навод», «наведено», «насеканы» – «насеканы травы», «сабля, нагинское дело с наводом».
В грі навряд хто буде використовувати різницю між цими двома техніками таушування, але ця інформація, як на мене, важлива для розуміння того як має виглядати правдивий образ шаблі. Хоча цілком можливо використати наведені приклади для створення цікавих та незабутніх назв для шабель.

Мал. 5. Приклади поверхневого таушування.

Шаблі прикрашені гравійованим орнаментом або написами (без використання дорогоцінної поволоки або в комбінації із нею) у більшості випадків пов’язують із ковальськими традиціями держави мамлюків (Єгипет) (Мал. 11). У історичних документах ця техніка асоціюється із  словом «резьба» – «по обе стороні резаны слова тотарские». В цій техніці виконуватись різноманітні елементи: візерунки, написи, клейма або підписи майстрів.
Останні можуть відігравати важливу роль у декорі клинка. Це і прикраса, і знак якості певної майстерні або майстра. На (Мал. 6) [5, 6] представлені приклади східних клейм (переважно перських) які мені вдалося знайти у пристойній якості і які можна використати для текстур, а (Мал. 7) [10, 76] представляє європейські клейма – в першу чергу європейські «Гурди» та «Вовчки». Гурди першопочатково асоціювались із зброєю виготовленою в Італії – Генуї, на що вказував напис «Genova», але згодом схожі клейма почали ставитись на виробах німецьких та австрійських зброярів. Ця зброя часто йшла на експорт на Схід, про що свідчить напис на деяких клеймах «Frindia» (або його варіації) – спотворенене турецьке «ferengi» (франкський), що повинно було довести східним покупцям європейське походження клинка.
Також при пошуку цікавих зображень клейм можна звернутись до наступної літератури [20].

Мал. 6. Приклади східних клейм на клинках. Перські клейма (врізне таушування) в верхньому ряду, та гравійовані елементи мамлюкського клинка 16 ст. внизу.

Мал. 7. Приклади європейських клейм. Гурди (зверху) та Вовчки (знизу).

В деяких випадках, клейма (особливо Гурди) активно підроблялись, що відкриває цікаві ігрові можливості як по ігровому обігу «контрафакту», так і по створенню самим гравцем таких підробок. Підробки клинків як ігрова механіка – як на мене цікава можливість створити ряд квестів для «нешляхетних гравців». Але тут не варто підходити до проблеми підробок лише із боку «підробка=сміття», нерідко це була і якісна зброя, що просто була виготовлена на місці, а не в європейських мануфактурах (Мал. 8) [16]. Місцевим ковалям теж хотілося показати, що в них є якісний продукт, а символ Гурди був загальновідомий як знак якості клинків.

Мал. 8. Приклади «підробок» європейських Гурд.

Поверхня коштовних клинків могла покриватися великою кількістю елементів та візерунків виконаних золотою поволокою в техніці таушування. На (Мал. 9) [4] наведені окремі приклади із пристойною роздільною якістю, що можливо, будуть корисними для створення текстур. У більшості це турецькі шаблі XVII ст. Але шабельний клинок міг прикрашатись не тільки «традиційними» арабськими візерунків та текстами, але й зображеннями із християнською символікою (Мал. 10) [7, 9, 21]. Виготовлялись такі клинки, спочатку в Османській імперії, а згодом і в інших регіонах (у Львові та Кам’янці-Подільському), грецькими та вірменським майстрами для замовників православного віросповідання.
На (Мал. 11) [5, 69] наведені приклади мамлюкських клинків прикрашених гравіюванням.

Мал. 9. Приклади декору турецьких клинків у технології таушування.
Мал. 10. Приклади клинків із християнською символікою, що були створені грецькими та вірменськими майстрами.

Мал. 11. Приклади декору мамлюкських клинків.

Наприкінці розділу хотілося б знову згадати, що в умовах гри, реалізовувати реальні текстури булату та дамаску не має жодного сенсу. Про матеріал клинку варто згадувати лише у назві («Клих з булатним клинком») та використовувати текстуру полірованого металу. Так само і таушування варто згадувати в назвах клинків без уточнення деталей техніки («Булатний шамшир таушований золотом», «Турецька пала наведена золотими травами»). Золоті візерунки та прикраси на поверхні клинка (Мал. 10, 11) можуть бути присутні на коштовних клинках 5 та 6 класів, і невеликі клейма по суті залишаються єдиною категорією прикрас на простих але якісних «робочих» клинках. Але це не означає, що бойові клинки повинні бути простими в оздобі. Тут скоріш справа в повному комплекті – шабля/оправа. Враховуючи ігрову механіку, що дозволяє гравцю мати цивільний та бойовий комплект одягу та озброєння, можна використовувати коштовні клинки із таушуванням та коштовною срібною оправою для цивільного комплекту, а простіші в оздобі із сталевою оправою для бойового. Коштовна срібна оправа потребує срібного перехрестя, яке може бути легко пошкоджено в бою, і тому використання таких шабель на полі бою важко уявити. Але як символ статусу його володаря на зустрічах та візитах у міста та фортеці – це стає додатковою можливістю до створення нових ігрових механік. Але також цілком нормально одягнути коштовний клинок у робочу бойову оправу і використовувати його безпосередньо в бою. Існують знахідки шабель із таушуванням золотом, що отримали бойові пошкодження та були втрачені на полі бою [18].

***

Геометрія та параметри клинків

Підходячи до питання геометрії клинків, практичніше за все, буде підійти до проблеми не з боку розгляду типових клинків для різних типів шабель, а згрупувати та розглянути клинки різної геометрії у відриві від оправи. І лише в кінці перейти до питання «типових клинків» для певних типів шабель. Такий підхід буде більш правильний зважаючи на те, що шабельні клинки були предметом активної торгівлі. І вже нові власники надавали їм оправу згідно власним смакам та традиціям відповідного регіону. Так європейські «Гурди» та «Вовчки» мандрували на Схід де їх одягали у східну оправу, а коштовні булатні перські й турецькі клинки активно застосовувались східноєвропейськими воїнами в оригінальній або в місцевій оправі.
Крім того була поширена практика виготовлення клинків за імпортним зразком, а тому одна і та ж форма клинка (із можливими специфічними змінами геометрії, додаванням долів, прикрас та клейм) могла виготовлятися майстрами різних країн. В історичних документах кінця XVII ст. можна зустріти розведення понять клинків виготовлених в певних регіонах («литовское дело», «московское дело», «турское дело») та клинків виготовлених «за зразком» – «выков» («московское дело на литовский выков», «на угорской выков московское дело» – тут маються на увазі шаблі виготовлені в Московській державі за зразками із Литви та Угорщини). Тому іноді визначити походження клинка без клейм та специфічних елементів досить важко, і практичніше, в першому наближенні, просто сконцентруватися на формі.
При розподілі клинків за типами, за основу була узята класифікація представлена в дисертації В. Курамновського [12]. Базові характеристики клинків узяті також із цієї роботи.

Тип. 1 (Тип 1, варіант 2 – за В. Курмановським) – Профілі клинків наведені на (Мал. 12) [а - 13, б - 32, в - 33].
До цього типу відносяться відносно вузькі клинки із помірним вигіном та відсутністю конструктивно виділеної єлмані. Довжина леза може коливатись у межах від 750 до 880 мм, і враховуючи ігрову механіку крафту із можливістю зменшувати або збільшувати розмір клинка, думаю практичніше орієнтуватись на довжину клинка в 820 мм. Клинок рівномірно вигруто (вигін біля 50 мм) і має ширину біля перехрестя біля 30 мм. Вістря знаходитися на лінії обуху, але може бути і дещо зміщене трохи до центру леза (Мал. 12, б). Єлмань конструктивно не виділена та не виступає за межі обуху. Перетин трикутний, товщина обуху біля перехрестя може складати 6–8 мм і рівномірно звужується до вістря. Доли відсутні. Такі клинки часто асоціювались із «черкасским» взірцем «выкова», але, судячи по поширеності та клеймам, виготовлятись вони майстрами усієї Східної Європи та Персії.

Мал. 12. Профілі клинків Типу 1.

Тип. 2 (Тип 1, варіант 1 – за В. Курмановським) – Профілі клинків наведені на (Мал. 13) [а - 5, б - 43, в - 44].
До цього типу відносяться відносно вузькі клинки із помітним вигіном та відсутністю конструктивно виділеної єлмані. Довжина леза може коливатись у межах від 760 до 950 мм, і думаю практичніше орієнтуватись на довжину клинка в 850 мм. Вигін клинка дещо зміщений до вістря і складає від 70 до 100 мм. Ці клинки можуть і не мати єлмані, а у випадках коли зворотня заточка присутня, вона конструктивно не виділена та не виступає за межі обуху. Клинок трикутного перетину з товщину обуху біля перехрестя від 6 до 8 мм, а ширина клинка біля перехрестя коливається від 30 до 35 мм. В останній третині клинок починає помітно звужуватись до вістря, яке завжди знаходитися на лінії обуху. Доли відсутні. Клинкам цього типу приписують середньоазійське та перське походження, а в джерелах їх часто асоціювали із «кизылбашскими».

Мал. 13. Профілі клинків Типу 2. Зверніть увагу на клейма.

Тип. 3 (Тип 2, варіант 1 – за В. Курмановським) – Профілі клинків наведені на (Мал. 14) [а - 34, б - 45, в - 5, г - 70].
До цього типу відносяться відносно широкі клинки із помітним вигіном та конструктивно виділеною єлманню та помірним вістрям в «верхній точці» єлмані. Єлмань за шириною співмірна із шириною клинка біля перехрестя, та утворена плавним розширенням клинка (Мал. 1, 22). Довжина леза може коливатись у межах від 790 до 950 мм, і думаю практичніше орієнтуватись на довжину клинка в 860 мм. Вигін клинка дещо зміщений до вістря і складає від 80 до 100 мм. Клинок трикутного або п’ятигранного перетину з товщину обуху біля перехрестя від 4 до 7 мм, а ширина клинка біля перехрестя коливається від 35 до 40 мм. Доли відсутні. Клинкам цього типу приписують турецьке походження.

Мал. 14. Профілі клинків Типу 3.

Тип. 4 (Тип 2, варіант 2-1 – за В. Курмановським) – Профілі клинків наведені на (Мал. 15) [а - 35, б - 37, в - 38, г - 86].
До цього типу відносяться відносно широкі клинки із помітним вигіном та конструктивно виділеною єлманню та помірним вістрям в «верхній точці» єлмані. Широка єлмань утворена різкою сходинкою. Довжина леза може коливатись у межах від 770 до 900 мм, і думаю практичніше орієнтуватись на довжину клинка в 840 мм. Вигін клинка дещо зміщений до вістря і складає від 55 до 80 мм. Клинок трикутного або п’ятигранного перетину з товщину обуху біля перехрестя від 6 до 8 мм, а ширина клинка біля перехрестя коливається від 30 до 45 мм. В деяких зразках доли відсутні, але це скоріш виняток, ніж правило для цього типу. Кількість та зовнішній вигляд долів – див. (Мал. 15, б, в, г). Клинкам цього типу приписують європейське походження, про що свідчать клейма, але їх також активно виготовляли в Угорщині, Речі Посполитій та Московському Царстві.

Мал. 15. Профілі клинків Типу 4.

Тип. 5 (Тип 2, варіант 2-2 – за В. Курмановським) – Профілі клинків наведені на (Мал. 16) [а - 14, 16, б - 16].
Загалом цей тип є варіацією Типу. 1-4, але відрізняється від попереднього більшими розмірами, досить довгою єлманню та менш вираженим вістрям в «верхній точці» єлмані. Враховуючи значну вагу клинків (до 950 г) та відсутністю колючого вістря, можна припустити, що вони призначались для активної рубки. Довжина леза може коливатись у межах від 810 до 910 мм, і думаю практичніше орієнтуватись на довжину клинка в 860 мм. Вигін клинка рівномірний і складає від 76 до 110 мм. Клинок трикутного або п’ятигранного перетину з товщину обуху біля перехрестя від 4 до 8 мм, а ширина клинка біля перехрестя коливається від 30 до 40 мм. В деяких зразках доли відсутні, але, при створенні моделей, практичніше використати приведені взірці із мілкими довгими долами для створення індивідуального образу. Вважається, що клинки цього типу є характерним «московським» типом шабель, що виник на базі західних взірців.

Мал. 16. Профілі клинків Типу 5.

Тип. 6 (Тип 4, варіант 2 – за В. Курмановським) – Профілі клинків наведені на (Мал. 17) [а - 46, б - 47].
До цього типу відносяться відносно широкі клинки із помітним вигіном та конструктивно виділеною єлманню із загостреним вістрям, що зміщене до центра клинка і нагадує довгий дзьоб. Єлмань за шириною співмірна із шириною клинка біля перехрестя, або трохи ширша, та утворена плавним розширенням клинка (Мал. 1, 22). Довжина леза може коливатись у межах від 790 до 920 мм. Вигін клинка рівномірний і складає від 90 до 140 мм. Клинок трикутного або п’ятигранного перетину з товщину обуху біля перехрестя від 4 до 9 мм, а ширина клинка біля перехрестя коливається від 30 до 50 мм. Кількість та зовнішній вигляд долів – див. (Мал. 17). Клинкам цього типу приписують перське походження, але їх також активно виготовляли в Московському Царстві. В джерелах їх часто асоціювали із «тевризским» «выковом».

Мал. 17. Профілі клинків Типу 6.

Тип. 7 (Тип 5, варіант 1 – за В. Курмановським) – Профілі клинків наведені на (Мал. 18) [а - 48, б - 87, в - 39].
До цього типу відносяться відносно широкі клинки із помірним вигіном, відсутністю конструктивно виділеної єлмані та помірним вістрям на лінії обуху. Довжина леза може коливатись у межах від 810 до 870 мм, і думаю практичніше орієнтуватись на довжину клинка в 840 мм. Вигін клинка рівномірний і складає від 40 до 70 мм. Клинок трикутного або п’ятигранного перетину з товщину обуху біля перехрестя від 4 до 8 мм, а ширина клинка біля перехрестя коливається від 32 до 40 мм. Всі клинки мають доли, кількість та зовнішній вигляд яких – див. (Мал. 18). Клинкам цього типу приписують європейське походження, про що свідчать клейма та написи, але їх також активно виготовляли в Угорщині, Речі Посполитій та Московському Царстві.

Мал. 18. Профілі клинків Типу 7.

Тип. 8 (Тип 5, варіант 2 – за В. Курмановським) – Профілі клинків наведені на (Мал. 19) [а - 16, б - 88, в - 59].
До цього типу відносяться відносно вузькі клинки із помірним вигіном, відсутністю конструктивно виділеної єлмані (в ряді випадків єлмань трохи виступає за рівень обуху але при створенні моделей практичніше розміщувати її на одному рівні з обухом) та вістрям зміщеним до центру клинка. Довжина леза може коливатись у межах від 800 до 900 мм. Вигін клинка рівномірний і складає від 50 до 100 мм. Клинок трикутного або п’ятигранного перетину з товщину обуху біля перехрестя від 6 до 8 мм, а ширина клинка біля перехрестя коливається від 30 до 36 мм. Багато клинків цього типу мають доли, кількість та зовнішній вигляд яких – див. (Мал. 19, а, б). Клинки цього типу можуть бути як східного (перського), так і західного походження.

Мал. 19. Профілі клинків Типу 8.

Тип. 9 (Тип 3, варіант 1 – за В. Курмановським) – Профілі клинків наведені на (Мал. 20) [а - 40, б - 91].
До цього типу відносяться відносно вузькі клинки із помірним вигіном, відсутністю конструктивно виділеної єлмані та витягнутим багнетним вістрям. Характерною особливістю цього типу, що є в певній мірі розвитком типу 1, є наявність багнетного вістря утвореного помітним рівномірним звуженням клинка в останній його третині. Довжина леза може коливатись у межах від 950 до 1060 мм. Вигін клинка рівномірний і складає від 80 до 100 мм. Клинок трикутного або п’ятигранного перетину з товщину обуху біля перехрестя від 5 до 9 мм, а ширина клинка біля перехрестя коливається від 30 до 35 мм. Доли відсутні. Такі клинки часто асоціювались із «черкасским» взірцем «выкова» з оформленням клинка «штиком». Є архаїчною для XVII ст. формою і вважається виробом північнокавказьких майстрів.

Мал. 20. Профілі клинків Типу 9.

Тип. 10 (змішаний тип)  – Профілі клинків наведені на: Тип 10-1 (Мал. 21, а) (Тип 3, варіант 1 – за В. Курмановським) [71] та Тип 10-2 (Тип 4, варіант 1 – за В. Курмановським) (Мал. 21, б) [60].
Тип 10-1 є еволюційним продовженням попереднього, а єдиною відмінністю є наявність різкого переходу від клинка до багнетного вістря яке отримує ромбічний перетин. Геометричні параметри клинка залишаються аналогічними окрім геометрії вигіну, що тут зміщено дещо до вістря. Такі клинки в XVII ст. асоціювались із «черкасским» взірцем «выкова» з оформленням клинка «штиком». Але могли крім Північного Кавказу виготовлятись і в Персії і в Московському царстві.
Тип 10-2 в свою чергу є еволюційним продовженням Типу 10-1 (переосмислення кавказьких ідей перськими та московськими майстрами), і відрізнявся від прототипу наявністю конструктивно виділеної єлмані та наявності долів. Такі клинки виготовлялись майстрами Персії та Московського царства.
Загалом, Типи 9, 10-1 та 10-2 є взірцями для моделей зброї із значним колючим та пристойним рублячим ураженням, що робить її певним аналогом (лише порівнюючи їх у плані колючого ураження) кончару. Але використання цієї зброї потребує навичок і параметр «зручність» тут має бути невисоким.

Мал. 21. Профілі клинків Типу 10-1 (а) та Типу 10-2 (б).

Тип. 11 – Профілі клинків наведені на (Мал. 22) [а - 8, б - 41, в - 24].
Це відносно коротка шабля, із довжиною клинка 700-750 мм та широким лезом Т-подібного перетину, а його ширина біля перехрестя коливається від 45 до 50 мм. Ширина обуху біля 7 мм. В останній третині широкий обух переходить у єлмань, яка може бути конструктивно виділеною та виступати за лінію обуху. Відомі приклади де єлмань невиділена і знаходиться на одній лінії з обухом (Мал. 22, в). Така відносно коротка шабля із великим рубаючим ураженням може стати в грі в нагоді в ближньому пішому бою та внести різноманіття до вибору озброєння.

Мал. 22. Профілі клинків Типу 11.

Тип. 12 (змішаний тип) –  Екзотичні та нетипові клинки. Профілі клинків наведені на (Мал. 23) [а - 49, б - 16, в - 50].
Тип 12-1 базується на формі і геометрії клинка Типу 2 і відрізняється від прототипу хвилястим лезом та хвилястою заточкою єлмані (Мал. 23, а). Враховуючи, що у грі нема механізму врахування ріжучої складової при рубці та її ефективність лише проти супротивника без захисного спорядження (що теж не враховується грою) – така шабля буде більш декоративною ніж бойовою.
Тип 12-2 (Тип 3, варіант 2 – за В. Курмановським) базується на Типах 10-1 та 10-2 (Мал. 23, б). В певній мірі, це скорочена версія Типу 10-2 без конструктивно виділеної єлмані. Довжина клинка – 875 мм, ширина у перехрестя – 38 мм, вигін – 105 мм. Маючи «стандартну» для більшості клинків довжину та гарне поєднання колючого та рублячого ураження, ця шабля може отримати гідне місце серед іменної зброї гри.
Тип 12-3 (Тип 2, варіант 1 – індивідуальна форма – за В. Курмановським) базується на типі 3 і відрізняється значною шириною. Довжина клинка – 880 мм, ширина у перехрестя – 55 мм, більшу частину клинка займає широкий дол. Потужна іменна шабля для гри із значним рублячим ураженням.

Мал. 23. Профілі клинків Типу 12-1 (а), 12-2 (б) та 12-3 (в).

***

Перехрестя

Перехрестя є невід’ємною складовою характерного стилю шаблі. Їх геометрія та дизайн часто мали індивідуальні риси, що дозволяє дослідникам розрізняти їх по регіонах та періодах використання. На жаль, типологія та історія шабельних перехресть є досить маловивченою темою, але і наявні дослідження дозволяють досить якісно відтворити їх образ. Із базовими характерними рисами та розмірами шабельних перехресть XVII ст. можна ознайомитись в наступних джерелах [8,  19].
Необхідно зазначити, що однією із важливих характерних рис шабельних перехресть є наявність поглиблення, що за своїми розмірами та формою відповідає устю піхов. Фактично коли шабля вкладена в піхви, устя входить в поглиблення на перехресті і відіграє роль кришки, що не дає потрапити всередину волозі та бруду. Потреба в формуванні такого поглиблення призводила до появи специфічних технологічних прийомів виготовлення перехресть, які допомагають дослідниках в їх датуванні. Для XVII ст. є тільки один тип перехресть Тип. 11 (Мал. 34), що не мають такого поглиблення. Це продукт мануфактурного масового виробництва шабель у Центральній Європі другої половини XVII ст. Але при виготовленні моделей для гри, враховуючи потребу в спрощенні моделі, цим поглибленням можна і знехтувати. Але якщо модель виготовляється для інших цілей, цим елементом не варто нехтувати.

Тип 1. (Мал. 24) [а - 19, б - 5, в - 6] є архаїчною формою перехресть, що була характерна для шабель XV–XVI ст. Переважно сталеві, могли прикрашатись гравіюванням та таушуванням золотом. Відрізняється масивною стрижневидною основою та непропорційно тонкими вертикальними відростками, перехід між якими досить різкий. Кінці основи часто мають невелике розширення на кінцях, а загальна довжина основи може коливатися від 100 до 170 мм. Характерне перехрестя більшості східних шабель того періоду.

Мал. 24. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 1.

Тип 2 (Мал. 25) [а - 19, б - 5, в - 4, г - 1, д - 23, 50] також є архаїчною формою, яка характерна для шабель XV–XVI ст., але могла і мати певне поширення в XVII ст. Переважно сталеві, могли прикрашатись гравіюванням та таушуванням золотом. ЇЇ характерна ознака, це розклепані фігурні кінці основи та більш гладкий перехід між основою та тонкими вертикальними відростками. Загальна довжина основи може коливатися від 100 до 220 (в окремих випадках (Мал. 25, д)) мм. Характерне перехрестя турецьких та перських шабель.

Мал. 25. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 2.

Тип 3 (Мал. 26) [а - 19, б-г - 5, д - 6] є досить поширеним типом перехресть XVI-XVII ст. Перехрестя могло бути виготовлено із сталі або срібла, але частіше за все відливалось із кольорового металу (бронза чи латунь). Могло прикрашатись гравіюванням (в тому числі через гравіювання воскової моделі перед відливкою) та позолотою. Характерні ознаки – дуже довга стрижневидна основа, яка у більшості випадків, закінчується кулькоподібним завершенням. Перехід до вертикальних відростків гладенький. Загальна довжина основи складає 140–160 мм. Характерне перехрестя турецьких та угорських шабель. Відомі також приклади коли перехрестя цього типу комплектувались палюхом (кільцем для великого пальця) [74].

Мал. 26. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 3.

Тип 4 (Мал. 27) [а-г - 5, 7, 22] є широко поширеним типом перехресть XVII ст. Перехрестя могло бути виготовлено із сталі або срібла, але частіше за все відливалось із кольорового металу (бронза чи латунь). Могло прикрашатись гравіюванням (в тому числі через гравіювання воскової моделі перед відливкою) та позолотою. Характерні ознаки – відносно невелике перехрестя довжина основи якого приблизно дорівнює висоті вертикальних відростків. Основа закінчується кулькоподібним завершенням, а перехід до вертикальних відростків гладенький із ромбічним майданчиком в центрі. Загальна довжина основи може коливатися від 100 до 140 мм. Характерне перехрестя турецьких та східноєвропейських шабель.

Мал. 27. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 4.

Тип 5 (Мал. 28) [а,б - 5] з’являється в XVII ст. і є характерним перехрестям перських шамширів. Перехрестя могло бути виготовлено як зі сталі, так і із кольорового металу (бронза чи латунь). Могло прикрашатись гравіюванням (в тому числі через гравіювання воскової моделі перед відливкою), таушуванням та позолотою. Характерні ознаки – основа із великим ромбічним розширенням в центрі, вузькі вертикальні відростки, що досить різко виокремлюються від основи, та дископодібні завершення основи.  Загальна довжина основи складає 120–140 мм.

Мал. 28. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 5.

Тип 6 (Мал. 29) [а,б - 4, в - 6] є досить старим типом відомим ще з XV ст., але в той же час його можна зустріти на шаблях певного типу і в XVII, і в XVIII ст. Перехрестя могло бути виготовлено як зі сталі, так і із кольорового металу (бронза чи латунь), а також могло виготовлятись і із срібла. Могло прикрашатись гравіюванням (в тому числі через гравіювання воскової моделі перед відливкою), таушуванням та позолотою. Характерні ознаки – загнуті до клинка завершення основи, які оформлені у вигляді голів драконів різного ступеня стилізації. Довжина основи складає в середньому 100 мм. В XVII–XVIII ст. це перехрестя було характерне для турецьких шабель.

Мал. 29. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 6.

Тип 7 (Мал. 30) [а,б - 19, в - 61, г - 5, 47] виник в XVII ст. і переважно асоціюється із шаблями-чечугами. Перехрестя переважно відливалось із кольорового металу (бронза чи латунь), але могло також виготовлятись і із срібла. У більшості випадків мало гладеньку поверхню, але могло також прикрашатись гравіюванням (в тому числі через гравіювання воскової моделі перед відливкою). Характерні ознаки – переважно маленький розмір та чіткий хрестоподібний профіль, можлива асиметрія в довжині вертикальних відростків. Загальна довжина основи може коливатися від 60 до 90 мм. Характерне перехрестя для ряду східноєвропейских шабель.

Мал. 30. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 7.

Тип 8 (Мал. 31) [а - 19, б - 69, в - 86, г-е - 6] виник в XVI ст. в Угорщині і активно використовувався на східноєвропейських шаблях протягом XVI-XVII ст. Переважно сталеві, але могли відливатися і із кольоровго металу (бронза чи латунь). У більшості випадків мало гладеньку поверхню, але могли також прикрашатись гравіюванням (в тому числі через гравіювання воскової моделі перед відливкою) та позолотою. Характерні ознаки – дуже довга стрижневидна основа та чіткий хрестоподібний профіль. Загальна довжина основи може коливатися від 150 до 280 мм. Відомі також приклади коли перехрестя цього типу комплектувались палюхом (кільцем для великого пальця) [75].

Мал. 31. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 8.

Тип 9 (Мал. 32) [а, б - 19, в - 8] характерний для «угорсько-польських» шабель XVII ст. В певній мірі він є продуктом подальшої еволюції попереднього Типу 8. Ці сталеві перехрестя у більшості випадків мали гладеньку поверхню, яка іноді могла прикрашатись гравіюванням. Характерні ознаки – чіткий хрестоподібний профіль, загнута під кутом 90 градусів пряма дужка та палюх для великого пальця. Загальна довжина основи може коливатися від 110 до 130 мм. Відомі також приклади коли перехрестя цього типу могли і не мати палюха [88].

Мал. 32. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 9.

Тип 10 (Мал. 33) [8] та (Мал. 43) характерний для «гусарських» шабель XVII ст. Він успадкував від Типу 9 основні характерні ознаки та геометричні риси, за винятком форми дужки, яка стали вигнутою і майже торкається верхів’я руків’я. Це тип відрізняється від свого попередника, також, і більш різноманітним дизайном перехрестя та палюха.

Мал. 33. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 10.

Тип 11 (Мал. 34) [а,б - 8, в - 67]  є продуктом продуктом масового мануфактурного виробництва шабель в Центральній Європі другої половини XVII ст. Характеризується спрощеною технологією коли до основи просто кріплять вертикальні відростки. Поглиблення для піхов тут нема. За базову форму при виготовленні моделі можна узяти або наведений на малюнку приклад, або спрощену версію Типу 8 без поглиблення для піхов.

Мал. 34. Зовнішній вигляд та профілі перехресть Типу 11.

***

Руків’я

Руків’я, так само як і перехрестя, є невід’ємною складовою характерного стилю шаблі. Їх форма та конструкція могла досить сильно розрізнятись як по часу так і територіально. І із цього випливає одна із проблем ігрового рушія та механіки крафту довгоклинкової зброї, а саме обов’язковість наявності верхів’я (голівки) руків’я. Але в деяких типах руків’я, зокрема Типу 4 та 7, їх взагалі нема, а також можуть бути ситуації із суцільнометалевим руків’ям де верхів’я є нероздільною частиною конструкції (Мал. 36, в). Друга проблемна ситуація пов’язана із тим що, кожен тип руків’я має свої відмінні розміри та геометрію, що накладає обмеження і на верхів’я. І при крафті їх міксування буде ускладнене. Із цієї проблеми є діва виходи: прибирання можливості вибору верхів’я як опції при крафті, або програмне поєднання певних типів руків’я із відповідними лише їм верхів’ям. Ще одна менша проблема пов’язана із поєднанням руків’я та перехрестя, а саме із тим що в реальних руків’ях роблять поглиблення за формою вертикальних відростків і вони часто притоплені в руків’ї. Але за умови постійного міксування перехресть різної форми єдиним раціональним виходом є моделювання перехрестя трохи ширшим, таким щоб вертикальні відростки завжди виступали над поверхнею руків’я. Можливо навіть є сенс зробити деякі геометричні параметри перехрестя та руків’я однаковими для всіх моделей – для того щоб гарантовано мати однаковий результат міксування різних типів.  Крім того при підготовці «типових» шабель для гри треба зважати на проблему одноманітності стилістики та матеріалу оправи шаблі – тобто стилістика прикрас та матеріал верхів’я руків’я, перехрестя та металевих елементів піхов повинна бути однаковою або дуже подібною.

Тип 1-1 (Мал. 35, а, б) та 1-2 (Мал. 35, в) [а - 14, 23, 50, б - 5, 63, в - 2] є архаїчною формою руків’я, що була характерна для шабель XV–XVI ст. Характеризуються восьмигранним перетином та пласкою восьмигранною голівкою. Можуть бути як рівномірно вигнуті, так і прямими із невеликим виступом біля голівки. Дерев’яна основа вкривалась шкірою, а для татарських та кавказьких шабель часто використовувалась шкіра ската (Мал. 35, б). Часто зустрічався наскрізний отвір біля голівки – під темляк.

Мал. 35. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 1-1 (а, б) та 1-2 (в).

Тип 2-1 (Мал. 36, а, б) та 2-2 (Мал. 36, в-д) [а - 5, 6, б - 2, в - 4, г - 5, д - 6] також є архаїчною формою руків’я, що була характерна для турецьких та угорських шабель XVI ст. Характеризуються восьмигранним перетином та сфероконічною восьмигранною голівкою (див. також (Мал. 37, е)). Можуть бути як рівномірно вигнуті, так і прямими із невеликим виступом біля голівки. Дерев’яна основа вкривалась шкірою, але відомі і суцільнометалеві зразки із імітацією голівки (Мал. 36, в). Часто зустрічався наскрізний отвір біля голівки – під темляк.

Мал. 36. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 2-1 (а, б) та 2-2 (в-д).

Тип 3 (Мал. 37) [а,б - 6, в - 9, г - 56, д - 7, е - 1], характерний для широкого кола шабель XVI-XVII ст., можна вважати подальшою еволюцією Типу 2-2. Характеризуються восьмигранним перетином, сфероконічною восьмигранною голівкою та різким «заломом» прямого руків’я в останній третині. Дерев’яна основа могла покриватися як простою шкірою, так і шкірою скату (що було більш характерно для Східної Європи та Кавказу), а поверхня руків’я могла мати рельєфну поверхню (Мал. 37, а) або іноді прикрашатись металевими накладками (Мал. 37, д) (у відповідності загальному стилю оправи шаблі).

Мал. 37. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 3 (а-д) та окремі приклади верхів’я руків’я (е).

Тип 4 (Мал. 38) [а,б - 4, в - 5, г - 82] характерний для коштовних турецьких та східноєвропейських шабель XVII ст. Характеризується загнутою під кутом близьким до 80-90 градусів верхньою частиною без голівки. Перетин овальний. Руків’я часто не покривались шкірою і могло виготовлятись із екзотичних та коштовних матеріалів: рог, камінь, екзотичні породи дерев.

Мал. 38. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 4.

Тип 5 (Мал. 39) [а - 68, б - 64, в - 61, г - 6] характерний для шабель-чечуг XVII ст., у комбінації із перехрестям Типу 7, але нерідко їх комбінують із перехрестям Типу 4 у шаблях-ординках (див. нижче). В певній мірі їх можна вважати вузьким відгалуженням від Типу 3. Характеризується різким зламом у останній третині, покриттям шкірою скату та видовженим восьмигранним верхів’ям із кольорового металу або срібла. Матеріал верхів’я повинен відповідати матеріалу перехрестя.

Мал. 39. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 5.

Тип 6 (Мал. 40) [5] є характерним для перських та середньоазійських шабель. Характеризуються різким вигином руків’я в верхній частині на 90 градусів. Форма верхів’я така сама як і в Типу 2 або 3. Перетин овальний. Матеріал та покриття руків’я може дуже відрізнятись – від дерева покритого шкірою, до коштовних матеріалів, рогу та екзотичних порід дерев.

Мал. 40. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 6.

Тип 7 (Мал. 41) [а,б - 11, в - 83, г - 84, д - 85] характерний для шабель-карабель, а  також деяких інших типів шабель, і не комплектуються верхів’ям. Відрізняються характерною формою у вигляді «орлиної голови». Руків’я виготовлялось із дерева, рогу, інших коштовних матеріалів, а його поверхня часто прикрашалось геометричними рисками. Часто половинки накладок руків’я «розділені» металевою стрічною, яка прикриває їх стик.

Мал. 41. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 7.

Тип 8 (Мал. 42) [а - 68, б - 86, в,г - 6] э характерний для угорських та угорсько-польських шабель XVI-XVII ст. Руків’я овального перетину могло дещо вигинатись в верхній частині, що формує кут нахилу плаского краплеподібного верхів’я. Дерев’яна основа покривалась простою шкірою, а поверхня руків’я могла мати рельєфну поверхню (Мал. 42, б) або іноді прикрашатись накрученим металевим дротом (Мал. 42, в, г).

Мал. 42. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 8.

Тип 9 (Мал. 33) та (Мал. 43) [а,б - 11, в - 87, г - 89] характерний для «гусарських» шабель XVII ст. і еволюційним продовженням Типу 8. Пряме руків’я в верхній частині розширяється під розмір овального верхів’я, що має декоративний металевий елемент, який може тягнутись по всій довжині руків’я. Дерев’яна основа покривалась простою шкірою, а поверхня руків’я могла мати рельєфну поверхню або іноді прикрашатись накрученим металевим дротом (Мал. 43, в).

Мал. 43. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 9.

***

Піхви

Проблема із піхвами у грі пов’язана із їх прив’язкою до певного леза, що іноді може створювати невідповідні гібриди. Рецепту вирішення цієї проблеми я поки не маю. А поки переберу ті типи піхв які можна реалізувати в моделях.
Тип 1 (Мал. 44) [а,в - 17, б - 3, г - 6, 77] є архаїчним і характерним для шабель XV–XVI ст. Характеризуються овальним із пласким верхом перетином, обоймицями із характерним фігурним крильцем, які можуть бути прикрашені накладними фігурними бляшками (Мал. 44, б) та простим наконечником із пласким закінченням, а устя, як окремий елемент, часто просто відсутнє.

Мал. 44. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 1.


Тип 2 (Мал. 45) [а - 6, 78, б - 6, 79, в - 69] та (Мал. 56-58) є характерним для угорських та угорсько-польських шабель XVI-XVII ст. Характеризуються овальним із пласким верхом перетином, двома парами обоймиць із характерним фігурним крильцем (Мал. 45, а), які можуть злиті разом у єдину широку обойму (Мал. 45, б, в), наконечником із півкруглим закінченням та устям Т-подібної форми. Оправа простих угорсько-польських шабель XVII ст. дещо відрізняється від оправи угорських  шабель XVI ст. Парні обоймиці із крильцями перетворились на широку обойму із двома-трьома металевими смугами, устя часто відсутнє, а наконечник отримав додаткові витягнуті смуги, що захищали піхви від пошкоджень (Мал. 56-58).

Мал. 45. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 2.

Тип 3 (Мал. 46) [а - 17, б - 62, в - 51, г - 11, д - 73] є характерним для шабель-чечуг та шабель-ординок XVII ст. і є еволюційним продовженням типу 1. Характеризуються овальним із пласким верхом перетином, обоймицями із характерним довгим фігурним крильцем й прямокутною накладкою та видовженим наконечником із пласким закінченням, а устя, як окремий елемент, відсутнє. Форма обоймиць сильно відрізнятись. Для шабель-чечуг характерні піхви (Мал. 46, б), а для шабель-ординок, оформлення яких створювались в стилі шабель-чечуг – (Мал. 46, в-д).

Мал. 46. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 3.

Тип 4 (Мал. 47) [а - 56, б - 5, в - 52, г - 43] є досить поширеним типом для турецьких та східноєвропейських шабель  XVI-XVII ст. Характеризуються обоймицями із великими підромбічними або овальними накладками. Деякі піхви можуть бути прикрашені додатковими накладками, рівномірно розміщеними по всій довжині піхов (Мал. 47, в, г). Форма устя та наконечника часто відповідає формі та стилістиці обоймиць. В ряді турецьких шаблях устя може бути відсутнє (Мал. 47, а).

Мал. 47. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 4.

Тип 5 (Мал. 48) [а - 53, б - 54, в - 80, г - 92, д - 81] є досить поширеним типом для турецьких та східноєвропейських шабель  XVII ст. Характеризуються вузькими фігурними обоймицями, приклади яких наведені нижче. Форма устя та наконечника часто досить проста.

Мал. 48. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 5.

Тип 6 (Мал. 49) [а - 28, б - 29] є характерним для перських шабель і характеризується видовженим наконечником, відсутністю устя та обоймицями із ромбічними накладками.

Мал. 49. Зовнішній вигляд та особливості геометрії Типу 6.

***


«Стандартні типи» шабель для гри

Тут будуть наведені приклади деяких «стандартних типів» шабель які можна взяти за взірці при створенні типових шабель XVII ст. для гри. Всі приведені назви є ігровими оптимізаціями певних образів шабель і можуть не збігатись із традиційними назвами у науковій літературі. Також треба зауважити, що запропонований перелік далеко не повний і може в подальшому поповнюватись.

«Чечуга» (Мал. 50) [а - 61, б,в - 11] виникли у своєму «класичному» вигляді в XVII ст. десь в північному Причорномор’ї (Криму чи Північному Кавказі). Активно використовувались і в Кримському ханстві, і в Речі Посполитій, і в Московському царстві. Допускається використання імпортних лез оправлених в стилі «шабель-чечуг», але стилістика руків’я, перехрестя та піхов повинні відповідати лише одному типу.
Клинок - Типи 1 (основний), 2, 3 та 8.
Перехрестя - Тип 7.
Руків’я - Тип 5.
Піхви - Тип 3.

Мал. 50. Зовнішній вигляд «чечуг»

«Ординка»/«армянка» (Мал. 51) [а-в - 11] виникли як спроба східноєвропейських майстрів (на початку ймовірно армянських - і звідсіля йде ще одна їх назва «армянки») переосмислити та об’єднати моду на «шаблі-чечуги» із звичними їм технологічними прийомами та формами оправи. Як результат, від прототипу залишилось небагато - по суті лише стилістика оформлення піхов, і то дуже видозмінена. А все інше - клинки, перехрестя та руків’я могли бути зовсім іншим.
Клинок - Типи 1, 2, 3, 7 та 8.
Перехрестя - Типи 4 (частіше) та 7.
Руків’я - Типи 4, 5 та 7.
Піхви - Тип 3.

Мал. 51. Зовнішній вигляд «ординок»/«армянок»

«Шамшир» (Мал. 52) [а - 30, 31, б - 25, 26] – хоча ця форма стала «класичною» лише в XVIII ст., цілком можливо їх ігрове використання для моделей перських шабель XVII ст., про яких ми знаємо не так вже і багато. Клинки XVII ст. відомі і їх, завдяки активному імпорту, відомо досить багато. Але більшість з них зовсім в іншій оправі, або вона була видозмінена у наступні століття. А тому практичніше поки використовувати зразки XVIII ст. із помірно вигнутим лезом (у порівнянні із «класичним шамширом» XVIII-XIX ст.).
Клинок - Тип 2.
Перехрестя - Тип 5.
Руків’я - Тип 6.
Піхви - Тип 6.

Мал. 52. Зовнішній вигляд «шамширів».

«Турецький клих» (Мал. 53) [а - 90, б - 54, в - 53] та «Карабеля» (Мал. 54) [а - 44, б - 58] по своїй суті є однаковими шаблями, які можна рознести географічно та надати їм деяких дрібних відмінностей. Зокрема «клих» це турецька шабля із клинком лише Типу 3 та хрестоподібним перехрестям, а «карабеля» – східноєвропейська шабля, що може мати різноманітні клинки східного та західного походження, та нерідко зустрічаються перехрестя із вигнутими до клинка завершеннями основи (Тип 6). Загалом це дуже поширений тип шабель у «преміум сегменті» шабель XVII ст.. До наших днів дійшло чимало коштовних шабель цього типу, що були частиною дипломатичних дарів або належали панівній  еліті Східної Європи.
«Турецький клих»
Клинок - Тип 3.
Перехрестя - Типи 2, 3 та 4 (частіше).
Руків’я - Типи 4 та 7 (основний).
Піхви - Типи 4 та 5.

Мал. 53. Зовнішній вигляд «турецьких клихів».

«Карабеля»
Клинок - Типи 1, 3, 4, 7 та 8.
Перехрестя - Типи 2, 3, 4 (частіше) та 6.
Руків’я - Типи 4 та 7 (основний).
Піхви - Типи 4 та 5.

Мал. 54. Зовнішній вигляд «карабелі».

«Пала» (турецька назва)/«Гаддаре» (перська назва) (Мал. 55) [а - 25, 92, б - 41, 42] це відносно короткі та широкі шаблі, які у грі може внести суттєве різноманіття у пішому бою, та стати у нагоді в морському абордажі. Треба зауважити що це не «Килич» – останній поширився вже в XVIII ст. і  відрізнявся помітним вигином леза, яскраво вираженню єлманю, а також іншим типом руків’я та вертикальною системою підвісу. Хоча, заради справедливості треба відмітити, що вертикальний підвіс цілком можливий і для «пали» XVII ст.
Клинок - Тип 11.
Перехрестя - Типи 4 та 6 (частіше).
Руків’я - Типи 4 та 7 (частіше).
Піхви - Тип 5.

Мал. 55. Зовнішній вигляд «пали».

«Угорська шабля» (Мал. 45) та (Мал. 56) [а - 86, б - 35, 36] XVI-XVII ст. характеризується жорсткою комбінацією стилю оправи (перехрестя, руків’я та піхви лише одного типу) та клинками переважно європейського походження. Наявність палюха на перехресті більш характерне для шабель, що використовувались вояками Речі Посполитої.
Клинок - Типи 3 (рідко), 4, 7 та 8.
Перехрестя - Тип 8.
Руків’я - Тип 8.
Піхви - Тип 2.

Мал. 56. Зовнішній вигляд «угорської шаблі».

«Угорсько-польська шабля» (Мал. 57) [а - 48, б - 88] XVII ст. є продовженням розвитку попереднього типу і відрізняється лише типом перехрестя та клинками виключно європейського походження. Наявність палюха на перехресті більш характерне для шабель, що використовувались вояками Речі Посполитої.
Клинок - Типи 4, 7 та 8.
Перехрестя - Тип 9.
Руків’я - Тип 8.
Піхви - Тип 2.

Мал. 57. Зовнішній вигляд «угорсько-польської шаблі».

«Гусарська шабля» (Мал. 58) [55] XVII ст. є продуктом розвитку вже «угорсько-польської шаблі» і відрізняється від попередника дещо видозміненим руків’ям та перехрестям.
Клинок - Типи 4, 7 та 8.
Перехрестя - Тип 10.
Руків’я - Тип 9.
Піхви - Тип 2.

Мал. 58. Зовнішній вигляд «гусарської шаблі».

Прокопенко Володимир (Velizariy) – Київ 2021.

***

Використані джерела





Комментариев 5

Вой Velizariy
Офлайн 15 февраля 2021 20:32 поделиться
Дякую за публікацію тексту.
Якщо у користувачів сайту є питання по темі - спробую відповісти, що знаю.
Вой ategnatos
Офлайн 15 февраля 2021 20:37 поделиться
Velizariy, Ви часом реконструкцією не займаєтесь?)
Вой Velizariy
Офлайн 15 февраля 2021 20:48 поделиться
Поки що скоріш теоретично ніж практично.
Мододел Кривий Ніс
Офлайн 15 февраля 2021 21:09 поделиться
Нічогенький пост. А нічого в тебе немає про холодну зброю 8-9 століття, ще й, бажано, про східноєвропейські терени?) 
Вой Velizariy
Офлайн 15 февраля 2021 21:24 поделиться
Кривий Ніс, тільки підшивки статей.

По Візантії+болгари - треба дивитись статті компактно зібрані тут - http://www.kitabhona.org.ua/forums/viewtopic.php?p=15747#p15747
А салтівці та алани дуже сильно розкидані по публікаціям.

Але наскільки я пам'ятаю, вже в самому Банерлорді багато моделей які можна використати. Просто їх треба перебрати.

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации. Регистрация.

Интересно

Онлайн

Пользователи: 

vasul
Sadika


Последние комментарии

MOD Perisno
syabr, Сегодня, 13:55
vovanvovan, это не решение проблемы. Из твоего описания видно что не в порядке меши, и это само не...
MOD Perisno
vovanvovan, Сегодня, 13:42
В-принципе, если есть здесь кто-нибудь, кто уже брал Фонтан Холл и может поделиться опытом, я буду...
MOD In The Name of Jerusalem II
BlaZe, Сегодня, 13:23
beibars, посмотри родную страницу, и все поймешь....
MOD Perisno
syabr, Сегодня, 13:14
Не идут значит меш положили хреново. Если не починят то сделаю сам, но сейчас занят и времени нет....
MOD In The Name of Jerusalem II
beibars, Сегодня, 13:03
NordOst, что же это за мод такой?) ...
MOD Perisno
vovanvovan, Сегодня, 12:15
А со сценой штурма города Фонтан Холл точно все хорошо? У меня осадная башня тупо не двигается,...
MOD Rus 13th Century: Way of the Warrior v2.5
Pupkins, Сегодня, 01:47
Идет 16 игровой день. Систематически даю себя избивать на тренировочной площадке компаньону по...
MOUNT AND BLADE 2 BANNERLORD
Sanya.Willi., Вчера, 22:51
Привет всем старожилам и новым паломникам сайта) У всех так, или только у меня прикол, что главный...
MOD In The Name of Jerusalem II
Kmyeh, Вчера, 20:52
NordOst, может разрабы банера догадаются запилить, тогда везде будет.   ...